Працевлаштування ветерана в реаліях сьогодення — актуальна й важлива тема, особливо з огляду на війну в Україні, демобілізацію військових та процеси соціальної адаптації. Наші співвітчизники, ветерани, стають ресурсом надійності, мотивації й професіоналізму. Як зарадити цій ситуації, точно знають в структурних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України.
Сильна Україна починається не лише з фронту. Вона починається з поваги й діалогу. З нової ролі ветерана, як опори суспільства у мирному житті. 4-й рік поспіль питання працевлаштування стало важливим. Адже стабільна робота для нещодавніх бійців є ключем до психологічної адаптації, фінансової незалежності й відчуття цінності себе в суспільстві.
Успішна ветеранська політика, нині, дорівнює поєднанню соціального захисту, економічних можливостей та визнання гідності кожного, хто стояв на захисті України. Це не лише допомога, а спільне будівництво майбутнього разом із тими, хто відстоював її незалежність.
Станом на 2024–2025 роки, тисячі українських ветеранів повертаються з фронту й намагаються інтегруватися у мирному житті. Тісна взаємодія з ветеранами сучасної України набула стратегічного значення, особливо в умовах повномасштабної війни.
Від вчителя історії до військовослужбовця. Від військовослужбовця до ветерана-адміністратора
Знайомтеся — Костянтин Деркач. Хлопець родом з файного міста Тернопіль. В мирний час — вчитель історії, який жодного дня не працював за фахом. Наше знайомство з Костянтином одразу розпочалося з гумору.
“Моя мама і тітка — вчительки. Вони мене запхали в педагогічний інститут. Після закінчення “вишки”, пішов працювати до батька на невеличке меблеве підприємство”, — зізнається Костянтин.
Він двічі учасник бойових дій: антитерористичної операції (2015-2018рр) і Операції Об’єднаних Сил (2022-2024). До військкомату визвався сам. Старший розвідник відділення розвідки. Снайпер другої категорії. Коли втратив нижню кінцівку, бійцю було 36-ть.
“Я постійно служив в прикордонних військах, різних бойових бригадах. На війні як на війні: ризики скрізь. Передбачити і вберегтися практично неможливо. Це було восени: листопад, болото, останні посадки Луганської області. Ми всю ніч йшли на точку. О 5:30 я наступив на протипіхотну міну. Моя нога залишилася в степу. Відірвало відразу. Добре. що я біг, бо так би позбувся обох”, — згадує свою історію Герой.
Навички такмеду врятували Костянтину кінцівку. Військовий знав як і де накладати турнікет. Тай побратими іншої бригади не відмовляли в допомозі.
“То взагалі блокбастер був: я повз, скакав. Коли сили почали покидати, мене підхопили і тягнули хлопці. Три турнікета я наклав собі сам. Щогодини, по черзі, один затягував, другий попускав. Таким чином я врятував собі ногу”, — ділиться досвідом старший сержант і додає: “На розпач не було часу”.
Мить, яка перевернула життя
Лікування. Реабілітація. Вже за півроку чоловік отримав дозвіл повноцінно стати на протез. Маючи моторний темперамент, Костя розпочинає проявляти себе в різних видах спорту. Спортсмен й досі бере активну участь у змаганнях. Команда тернопільських ветеранів, склад якої представляє і наш герой сюжету, нещодавно гідно виступила на Всеукраїнських Іграх Ветеранів у змаганнях з волейболу сидячи у Києві.
“Я граю у волейбол сидячи, ампфутбол, настільний теніс. Приймаю участь в змаганнях цих видів спорту. Тісно спілкуюся з ветеранами, які також втратили кінцівку на фронті. Одного разу отримав цікаву пропозицію від Руслана Пелелахого. Він поліцейський в минулому. Має таку ж саму травму. Зараз очолює ветеранський простір. Саме він запропонував мені роботу адміністратором в сервісному центрі МВС нашого міста. Я довго не думав — пішов”, — відкривається Костя.
Костянтин, не роздумуючи, подав резюме. Успішно пройшов співбесіду. Так розпочалася його нова сторінка життя. Сьогодні він працює з людьми і для людей: допомагає, сприяє, радить і асистує. Поруч — команда однодумців, яка завжди підтримує.
“Цікава робота. Весела команда. Я знову почав жити життя. І це мега класне відчуття — бути потрібним. Головне, завжди бути людиною. Хочу додати, що не потрібно опускати руки і зневірятися. Я точно знаю, що життя ветерана існує, принаймні такі можливості в нашій країні є”, — резюмує Костянтин
Тисячі захисників України повертаються з фронту. І завдання полягає не лише в подяках їм. Насамперед, дати реальні можливості гідного цивільного життя.
“Людина — в центрі кожного рішення”, — звертає увагу Міністр внутрішніх справ України Ігор Клименко у своїй авторській колонці для онлайн ресурсу.
Очільник відомства впевнений, що повне забезпечення лікування й реабілітації ветеранів системи МВС, гідне їх працевлаштування у відомчі підрозділи, навчання, безбар’єрність, найважливіші аспекти для повноцінного життя. Саме такі можливості є в органах та підрозділах системи МВС. Це майданчики для інтеграції ветеранів в цивільну державну службу з адаптаційним навчанням, менторською підтримкою і зрозумілими прозорими шляхами розвитку в системі МВС.
“Адміністратор ГСЦ — це не просто працівник, який допомагає оформлювати документи. Я є першою лінією комунікації, перш за все, з громадянином. Я є обличчям держави, якому довіряють. І тут, головне, чесно, дисципліновано і гідно виконувати свої обов’язки. Це одна сторона медалі. Інша — коли ветерани мають можливість бути корисними і розвиватися в соціумі, повертається віра в себе, в свої сили і довіру до держави”, — ділиться думками Костянтин.
Працевлаштування ветеранів — це не лише соціальна відповідальність держави, а й можливість для бізнесу в цілому отримати лояльних, витривалих і вмотивованих працівників. Успішна модель проста: системна і тісна взаємодія установ, підприємств, суспільства та самих ветеранів. Саме колишні військові наділені унікальним набором якостей: врівноваженістю, зобов’язанням і вмінням швидко реагувати і приймати рішення.