Війна змінює людину. Ці зміни завжди помітні, вони глибокі й незворотні. Інформаційна кампанія МВС «Інші ми» – про внутрішню дорослість, про прийняття власних змін і про силу, що народжується з особистого досвіду. Через історії наших працівників сервісних центрів МВС з різних регіонів ми показуємо спільну трансформацію – шлях до «інших нас».
Хмельниччина. Війна змінила життя: історія Станіслава Буткова
Станіслав Бутков, 23 роки, родом із Луганської області – регіону, який одним із перших відчув на собі війну. Його юність припала на часи, коли поняття «безпека» і «державний кордон» перестали бути абстрактними словами з підручників і стали межею, що визначає долі людей. Саме тоді сформувалося його усвідомлене рішення – стати тим, хто стоїть на захисті країни.
У 2019 році він вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. З його слів це був усвідомлений та самостійний вибір професії.
У 2022 році Станіслав був курсантом четвертого курсу. Повномасштабне вторгнення змінило звичний перебіг навчання. Через воєнний стан випуск відбувся достроково – країна потребувала підготовлених офіцерів негайно.
Так учорашні курсанти швидше, ніж планували, перейшли від теорії до практики. Замість урочистостей – бойові завдання, замість спокійного завершення навчання – дії в умовах небезпеки. Це був перехід без паузи, без «потім» – одразу в реальність, де відповідальність вимірюється не оцінками, а безпекою людей і держави.
Службу Станіслав ніс у складі Луганського прикордонного загону. Основним районом виконання завдань був напрямок Білогорівки – так звані «Серебрянські ліси», одна з найгарячіших ділянок фронту.
«Кожен крок на фронті був небезпечним і відповідальним. Моє завдання того дня – провести побратимів на нові позиції. Я розумів: від моїх рішень залежить їхня безпека. На війні не буває другорядних рішень – кожен рух має вагу», – згадує він.
Саме під час виконання завдання і сталося непередбачуване. Квітневого ранку спрацювала протипіхотна міна, замаскована під зрубленим деревом. Вибух застав зненацька. Станіслав отримав серйозне поранення.
У такі моменти все змінюється за секунди: той, хто веде, сам потребує порятунку. На щастя, неподалік перебували бійці Азову, які разом із побратимами оперативно евакуювали його та надали першу допомогу.
«Біль, страх… і одночасно руки побратимів, що тримали мене. Це було неймовірне відчуття підтримки. Саме тоді зрозумів, що справжня сила – у команді», – говорить він.
Наступні місяці стали для нього окремим фронтом – тихим, але не менш виснажливим.
Реабілітація вимагала щоденної роботи над собою: через біль, через розчарування, через страх невідомості. Потрібно було заново вчитися довіряти власному тілу, приймати зміни й не дозволяти відчаю взяти гору.
Були дні, коли навіть невеликий прогрес здавався перемогою, і були моменти, коли здавалося, що шлях занадто довгий. Але підтримка рідних, побратимів і лікарів допомогла втриматися. Саме тоді Станіслав усвідомив: сила – не лише в тому, щоб стояти на передовій, а й у здатності піднятися після удару, прийняти нову реальність і знайти в ній своє продовження служби.
Військова служба залишалася частиною ідентичності, але формат цієї служби мав змінитися. Станіслав поступово вчився жити в іншому темпі – без щоденного фронтового напруження, проте з тим самим внутрішнім відчуттям обов’язку. Він багато думав про те, де його досвід, дисципліна та відповідальність можуть бути справді корисними. Важливо було не просто знайти роботу, а знайти місце, де його навички матимуть розвиток – вже в мирному середовищі, серед людей, яким чіткість у рішеннях. Саме в цей період визрівало розуміння: фронт може змінитися, але принцип роботи – залишається.
Саме тоді у ветеранському просторі він дізнався про можливість працювати у сервісному центрі МВС. Про цю вакансію йому розповіли під час спілкування з представниками, які підтримують військових після поранень.
Спершу це здавалося зовсім іншим світом – без зброї, без окопів, без постійної загрози. Але водночас він побачив у цій роботі: відповідальність, порядок, підтримка людей у важливі для них моменти.
«Спочатку це здавалося непросто, – ділиться він. Але я зрозумів: робити процеси зрозумілими й прозорими – це теж служба».
Сьогодні Станіслав працює адміністратором в хмельницькому сервісному центрі МВС, організовує роботу, підтримує колег і відвідувачів.
«Кожна людина, яка приходить за послугою, важлива. Тут, як і на фронті, потрібні увага та відповідальність. Я відчуваю, що моя служба триває й у мирному житті», – додає він.
Колеги бачать у ньому приклад: «Він з одного боку відповідальний та дисциплінований, а з іншого терплячий та розуміє відвідувачів з пів слова.», – кажуть вони.
Історія Станіслава Буткова – про силу духу, про людей, які підтримують одне одного, і про те, що служба державі триває, навіть коли фронт уже не перед очима.
Ми стали іншими й прийняли свої зміни. Це про дорослість і усвідомлення. Пропонуємо далі історії наших працівників з різних регіонів України.
Дніпропетровщина. Війна, що змінила нас: історія трансформації Михайла
Рівненщина. Інші ми: історія адміністраторки Олени, яка стала на захист країни
Полтавщина. Від сервісного центру МВС – до підрозділу ППО: історія учасника кампанії «Інші ми»
Історії учасників кампанії «Інші ми» демонструють, як війна формує нове відчуття себе та спільної відповідальності за майбутнє країни. Ми залишаємося собою, водночас змінюючись разом із часом і викликами, які доводиться долати.
Ми всі пережили ці роки разом. Але кожен – по-своєму.
Кожна історія – частина великої спільної трансформації.
Ми досі є собою. Але ми вже інші.
Історія опублікована в межах інформаційної кампанії МВС «Інші ми», що присвячена глибокій внутрішній трансформації кожного за роки війни. Через особисті історії ми розповідаємо про спільний досвід і силу, що безповоротно змінили українське суспільство.
#інші_ми